20 найвпливовіших синтезаторів в історії музики
і як вони змінили індустрію назавжди
Музична еволюція: від первісного звуку до коду
Людство завжди прагнуло висловити себе через звук – ще з часів, коли прадавні племена стукали палицями по каменях у ритмі спільної праці чи магічних ритуалів. Ця первісна енергія пульсує й досі, хоча нині ми оперуємо високотехнологічними інструментами, які здатні відтворювати найвибагливіші тембри та складні емоції. У цьому контексті синтезатор став своєрідним містком між тим, що було, й тим, що невпинно наближається.
Символ трансформації
На відміну від акустичних інструментів, які максимально наближені до природних джерел звуку (струн, мембран, дерев’яних корпусів), синтезатор спочатку видається «неприродним»: він генерує хвилі за допомогою електронних схем або комп’ютерних алгоритмів. Проте в цьому криється його унікальність: він не намагається імітувати природу, а творить нову звукову реальність. Якщо глянути глибше, синтезатор – це відображення філософської ідеї прогресу, коли людина конструює світ навколо себе з урахуванням власних потреб і фантазій.
Вісь історії
Розглядаючи історію музики від давніх часів до сьогодення, можна помітити закономірність: інструменти, що вводять нові можливості для звукового висловлювання, змінюють не лише музичну форму, а й саму культуру. Як колись фортепіано трансформувало камерну музику, а електрогітара – рок-н-рол, так і синтезатор став каталізатором цілої палітри стилів: від експериментального авангарду й електроніки до поп-культури й кінематографа. Цей процес нагадує хвилю, яка невпинно рухається вперед, але має глибоке коріння у попередньому досвіді та відкриттях.
Реальність та віртуальність
З приходом цифрових технологій синтезатор перестав бути «коробкою з дротами» і перетворився на програмний код у цифровому середовищі. Ця дематеріалізація дає неймовірні можливості. З одного боку, створювати музику стало простіше, адже тепер для експериментів не потрібні великі бюджети й громіздкі пристрої. З іншого – віртуальність породжує нове творче середовище, де композитори можуть у реальному часі змінювати звукові закони й жонглювати музичними вимірами так, ніби це пластилін у руках дитини
Майбутнє як простір потенціалу
Багато хто вважає, що музика вже «все сказала», а інструменти на кшталт синтезатора вичерпали себе. Але варто лише уявити, як стрімко розвиваються технології штучного інтелекту, нейронних мереж та квантових обчислень. Зовсім імовірно, що наступні покоління синтезаторів зможуть не лише імітувати будь-який звук, а й створювати абсолютно нові музичні концепти, які сьогодні нам навіть важко осягнути. Це схоже на подорож у незвідану галактику, де кожна нота розкриває нові горизонти свідомості.
Незмінна сутність
Попри розвиток технологій, сутність музики залишається незмінною: це спосіб вираження й комунікації, пошук резонансу зі світом і самим собою. Синтезатор не витіснив жоден інший інструмент і не створив якусь цілком «штучну» реальність. Навпаки, він розширив кордони наших музичних можливостей, дозволив глибше зазирнути у сферу звуку та зафіксувати стан людської уяви в нечуваних досі тембрах.
Музика завжди рухалася вперед завдяки новаторським ідеям та технологіям. Деякі інструменти перевернули усталені погляди на процес творення звучання і задали напрям для цілої епохи. Саме зараз ми зосередимося на 20 найвпливовіших синтезаторах в історії, котрі кардинально змінили музичну індустрію та продовжують надихати виконавців по всьому світу.
Moog Minimoog
Minimoog: маленька революція у великому світі електронної музики
Роки створення та релізу:
Перші прототипи з’явилися ще 1969 року, проте серійне виробництво розпочалося 1971-го. Тоді цей новий синтезатор коштував приблизно 1495 доларів, що на той час було недешево, але доступніше порівняно з громіздкими попередніми моделями Moog.
Як усе починалося:
До Minimoog компанія Moog випускала модульні системи, які займали цілі кімнати й вимагали неабиякого знання в області патчування кабелів. Вони фактично вважалися “студійним обладнанням”, а не класичними музичними інструментами. Завдяки винахідливості Боба Муга (Bob Moog) світ побачив новинку: компактний синтезатор із вбудованими блоками та дружнім до музикантів інтерфейсом у вигляді ручок і перемикачів, без купи зовнішніх дротів.
Зручність та дизайн:
Minimoog був створений для того, щоб його можна було брати із собою на сцену чи в тур. Він мав тривалі роки життя на ринку, що доводить його популярність серед професіоналів та любителів. Спершу деякі магазини сумнівалися, чи музиканти зможуть упоратися з написами на панелі (на кшталт “Filter”, “Oscillator” тощо), проте це швидко відійшло на другий план: інструмент виявився надзвичайно привабливим завдяки простоті й фірмовому звуку.
Монофонія та фільтр:
Minimoog був монофонічним інструментом – не можна було зіграти акорди, проте він пропонував цілих три генератори звуку (осцилятори), що робило темброву палітру досить широкою. Його чотириполюсний (4-pole) низькочастотний фільтр і сьогодні вважається одним із найкращих у своїй категорії. Завдяки цьому фільтру Minimoog вміє видавати густі й характерні “басові пульсації”, що стали візитною карткою синтезатора на десятиліття вперед.
Універсальність:
Хоча Minimoog не міг грати кілька нот одночасно, він пропонував сильні, щільні баси й виразні соло-партії. Коли говорять про “класичне аналогове звучання”, частіше за все мають на увазі саме цю машину. Його звучання легко вписується в різноманітні стилі — від джазового авангарду до масової поп-музики.
Хто ним користувався і чому його не могли оминути
• Sun Ra - Один із перших у світі музикантів, хто розгадав величезний потенціал новинки, був новатор-джазмен Сан Ра. У 1969 році він позичив прототип Minimoog (Model B) та настільки захопився цим інструментом, що відмовився його повертати. Коли ж синтезатор з’явився у масовому виробництві, Сан Ра одразу придбав ще один екземпляр для свого творчого арсеналу. Подейкують, що іноді він виконував партії відразу на двох інструментах, намагаючись компенсувати монофонічне обмеження, яке тоді існувало.
• Kraftwerk використовували Minimoog під час запису свого легендарного альбому Autobahn, що буквально перевернуло уявлення про електронну музику у 1970-х роках. На деяких версіях обкладинки альбому цей інноваційний інструмент навіть потрапив у кадр, підкреслюючи його важливість у створенні нового звуку.
• Майкл Джексон доручив створити культову басову лінію для всесвітньо відомого хіта “Thriller” із двох з’єднаних (модифікованих) Minimoog — саме цей впізнаваний звук, що пройняв музику, запалив поп-сцену 1980-х і став негласним стандартом для багатьох продюсерів музичної індустрії.
• Гурт Hot Butter використовував Minimoog у своїй відомій версії культової електронної п’єси “Popcorn”, яка стала справжнім хітом.
• Кит Емерсон (Keith Emerson) застосовував його в роботі над класичним прогресивним рок-альбомом Tarkus (Emerson, Lake and Palmer), що демонстрував широкий спектр можливостей цього інструмента.
Також можна почути у треках:
Moog Modular
Moog Modular: архітектор звуку, що побудував майбутнє електронної музики
Рік випуску: 1964
Оригінальна ціна: Виготовлявся на замовлення, ціна залежала від конфігурації
Якщо Minimoog можна назвати революцією в доступності, то Moog Modular – це фундамент, на якому збудовано всю електронну музику. Саме з цієї машини почалася епоха синтезаторів, яка назавжди змінила музичну індустрію.
До появи Moog Modular ідея синтезу звуку була здебільшого концептуальною. Електронна музика існувала у вигляді експериментів у лабораторіях, де звукові хвилі записувалися на магнітну стрічку і вручну маніпулювалися для створення складних текстур. Це була довга й громіздка процедура, яка здавалася нездійсненною для концертного виконання.
Але в 1964 році Роберт Муг (Bob Moog) представив систему, що зробила електронний синтез інтерактивним, гнучким і практичним. Він об’єднав осцилятори, фільтри, генератори огинаючої та модулятори в єдину систему, яку можна було з’єднувати патч-кабелями. Це дозволило музикантам створювати власні звуки з нуля, змінювати їх у реальному часі та експериментувати без обмежень.
Як він звучав?
Якщо Minimoog був створений для компактності, то Moog Modular, навпаки, був гігантським звуковим конструктором, де кожен модуль відповідав за окремий аспект звучання. Його гнучкість дозволяла створювати від теплих аналогових басів до хаотичних, фантастичних текстур, які важко було уявити на інших інструментах.
Але головною особливістю була його непередбачуваність. Через аналогові компоненти він мав свою власну «душу»: кожен патч міг звучати трохи інакше, що робило кожне виконання унікальним. Саме завдяки цьому Moog Modular став улюбленим інструментом композиторів, які шукали космічний, органічний і незвіданий звук.
Хто його використовував?
Moog Modular швидко завоював увагу не лише експериментаторів, а й популярних музикантів.
• Wendy Carlos – безперечно, найвідоміша і найвпливовіша користувачка легендарного Moog Modular. Її альбом Switched-On Bach (1968) став першим комерційним проривом в історії електронної музики, відкривши нові горизонти для жанру. Вона довела, що цей величезний і складний модульний синтезатор може не лише створювати абстрактні та експериментальні звуки, а й з неймовірною точністю відтворювати класичні музичні твори з нечуваною експресією.
• Keith Emerson (Emerson, Lake & Palmer) – якщо Венді Карлос зробила Moog Modular академічно визнаним та поважаним інструментом, то Кіт Емерсон вивів його на вражаючу сцену рок-музики. Його знамениті та енергійні живі виступи, під час яких він буквально боровся із синтезатором, викручуючи ручки та перекомутуючи кабелі в реальному часі, зробили цей інструмент справжньою іконою прогресивного року, яку однаково шанують і слухачі, і музиканти.
• The Beatles – навіть легендарні і знакові представники британської сцени не могли встояти перед можливостями, які відкривав Moog Modular. В альбомі Abbey Road (1969) синтезатор активно можна почути у треках Maxwell’s Silver Hammer та Here Comes The Sun, що додало нові музичні відтінки та глибину їхньому звучанню і абсолютному творенню.
• Kraftwerk – піонери електронної музики у своїх ранніх експериментальних роботах використовували Moog Modular, який згодом став важливим елементом у формуванні їхнього мінімалістичного та механістичного звучання. Їхнє новаторство в музиці справило великий вплив на багато жанрів, і саме цей синтезатор допоміг реалізувати їхні унікальні творчі бачення.
• Giorgio Moroder – його новаторські продюсерські роботи у стилі диско та електроніки, включаючи легендарний хіт I Feel Love Донни Саммер, стали можливими завдяки щільному, пульсуючому і динамічному звуку Moog Modular, який ідеально підійшов для створення танцювальної музики свого часу.
Чому це було революційно?
Moog Modular став першим синтезатором, що дав музикантам повний контроль над звуком. Він змінив підхід до музичної композиції, відкривши двері для саунд-дизайну як мистецтва.
Згодом, коли з’явилися більш доступні та портативні інструменти, модульні системи тимчасово відійшли на другий план. Але на початку 2000-х модульний синтез знову пережив ренесанс, особливо завдяки формату Eurorack, що дозволив сучасним музикантам збирати власні унікальні системи.
Moog Modular — це не просто інструмент, а символ епохи, коли музика перестала бути обмеженою стандартними інструментами і стала полем для експериментів. Він показав, що звук можна будувати, досліджувати, змінювати, і ця ідея актуальна й сьогодні.
Якщо Minimoog був синтезатором, який зробив електронну музику масовою, то Moog Modular — це синтезатор, який зробив електронну музику можливою.
Також можна почути у треках:
ARP Odyssey
ARP Odyssey: коротка історія синтезаторної ікони
Рік виходу: 1972
Початкова ціна: точно невідома (але була дещо нижчою, ніж у конкурентів такого ж класу)
Як усе починалося
На початку 1970-х Moog зі своїм Minimoog буквально відкрив новий сегмент музичного ринку: доступні за розмірами, більш-менш прості у використанні синтезатори. Американська компанія ARP не бажала відставати, тим паче що їхні великі модульні системи (наприклад, ARP 2500 та 2600) вже завоювали неабияку популярність серед студійних професіоналів. Проте вони були громіздкі й не надто зручні для живих виступів. Саме тому ARP представили Odyssey — більш компактну і “відшліфовану” версію своєї флагманської 2600. Попри те, що дехто сприймав Odyssey як скромніший варіант Minimoog (замість трьох мав лише два осцилятори), він усе ж знайшов свою нішу на ринку. Ба більше, став першим у світі двофонічним (duophonic) синтезатором, що дало змогу грати дві ноти одночасно — великий стрибок уперед для того періоду.
У чому відмінність у звучанні?
Ранні версії Odyssey мали двополюсний фільтр, який багато хто називав “надто металевим” або “тонким” порівняно з багатшим тембром Minimoog. Пізніші випуски вже оснащувалися чотириполюсним фільтром, що частково усувало цю проблему, роблячи звук більш наближеним до конкурентів. Втім, подібна «дзвінкість» подарувала Odyssey унікальний характер, який музиканти полюбили за яскраві, “мідні” соло й пружний резонанс, ідеальний для електро-попових треків. Коли користувачі володіли і Odyssey, і Minimoog, вони могли комбінувати обидва синтезатори, витягуючи максимум із кожного.
Хто ним користувався?
• Tangerine Dream
Німецький музичний колектив, який здобув визнання завдяки своїм атмосферним ембієнт-роботам та експериментальній електроніці, включив синтезатор Odyssey до свого устаткування вже на самому початку 70-х років. Цей інструмент був настільки важливим, що його застосовували навіть у пізніших релізах, наприклад, у знаменитому альбомі Exit, випущеному в 1981 році.
• Herbie Hancock
Цей новатор-джазмен та піонер ф’южн-напряму обожнював синтезатори, які значно вплинули на його стиль. Його хіт “Chameleon” розпочинається з відомого пульсуючого рифу, який походить саме від ARP Odyssey. Хоча часто згадують й ARP 2600 та інші інструменти, Odyssey також фігурував у його налаштуваннях і використанні.
• ABBA
Так, ці популярні поп-суперзірки теж не оминули увагою синтезатор Odyssey — мелодія на початку їхнього хіта “Gimme Gimme Gimme”, випущеного в 1979 році, була зіграна саме на цьому інструменті, що додало треку впізнаваного “електронного” забарвлення та характеру.
• John Foxx (Ultravox)
Один із шанувальників ARP Odyssey, який відзначав його роль у музиці, використав його для свого видатного альбому Metamatic, випущеного в 1980 році. У ряді інтерв’ю Foxx неодноразово висловлював думку, що саме Odyssey вважав одним з найважливіших синтезаторів у своєму творчому арсеналі, і вона була ключовою для його звуку.
• Cybotron (Juan Atkins та Richard Davis)
Майбутні засновники детройтського техно, Хуан Аткінс та Річард Девіс, теж не відставали у впровадженні нових технологій у музику. Завдяки відносній доступності на вторинному ринку, молодий Річард Девіс зміг придбати синтезатор Odyssey і використати його разом із Хуаном Аткінсом у ранніх роботах проекту Cybotron. Саме ці записи заклали підвалини для електро та техно-напрямів, вплинувши на подальший розвиток музики.
Також можна почути у треках:
Yamaha CS-80
Yamaha CS-80: розкішний велетень із Японії
Рік релізу: 1976
Початкова вартість: 6900 доларів
Вага: приблизно 100 кг (220 фунтів)
Як усе починалося
Японський бренд Yamaha впевнено зайшов на ринок синтезаторів із серією CS, і модель CS-80 стала справжнім проривом. До того часу японські компанії ще не мали такого “великого” успіху в протистоянні з американськими та європейськими виробниками синтезаторів. Проте CS-80 був інструментом класу “люкс” — із глибоким звуковим діапазоном і низкою незвичних функцій. Однією з особливостей став широкий стрічковий контролер (ribbon controller) на панелі, що пропонував довгі й плавні зміни висоти тону та величезні фільтрові переходи. Цей елемент вирізняв Yamaha серед конкурентів.
Конкуренція та недоліки
• Цінник і габарити
У 1970-х не багато музикантів чи студій були готові вкласти таку суму грошей у синтезатор. До того ж, його масивні 100 кг вимагали неабияких зусиль при транспортуванні та викликали “хронічний біль у спині” у всіх, хто намагався пересунути цей інструмент.
• Настройка (tuning)
Аналогові схеми робили CS-80 доволі “капризним”: треба було часто підлаштовувати, особливо в умовах концертів.
• Невелика кількість пресетів
Інші розробники (наприклад, Sequential Circuits із Prophet V) пропонували банки звуків і можливість зберігати власні налаштування, що у випадку CS-80 було доволі обмеженим. Він мав лише 26 незмінних пресетів.
Попри це, Yamaha CS-80 подарував щось особливе — багате і виразне звучання, потужні можливості керування звуком у реальному часі й справжню поліфонію.
Унікальне звучання та особливості
Поліфонія
CS-80 був серед перших “справжніх” поліфонічних синтезаторів, даючи змогу грати повноцінні акорди. Крім того, клавіатура була velocity sensitive, реагуючи на силу натиску, а також підтримувала поліфонічний aftertouch — це дозволяло досягати динаміки й експресії, подібної до акустичних інструментів.
Два шари (layering)
Фактично в CS-80 було два незалежні вісімголосні блоки, які можна було накладати один на інший. Це означало, що можна було змішувати дві різні тембральні структури й отримувати дуже об’ємний звук, якого в ті часи було складно досягти іншими інструментами.
Стрічковий контролер
Довга стрічка на передній панелі забезпечувала плавні переходи інтонації — від делікатного гліссандо до радикальних змін у звучанні. Більшість конкурентів пропонували лише коліщатка чи важелі зі значно вужчим діапазоном. Саме цей контролер робив фільтрові чи пітч-бенди в CS-80 особливо ефектними.
Хто його використовував?
• Stevie Wonder
Світова зірка соул і R&B, Stevie Wonder, безумовно, обожнював цей синтезатор, настільки завзято користуючися ним під час роботи в студії, що, як кажуть, навіть пошкодив стрічку контролера. Розширені можливості поліфонічного aftertouch на цьому інструменті прекрасно пасували його яскравому сольному стилю, дозволяючи досягати неймовірної експресивності та відчутної емоційності в його музиці.
• Vangelis
Грецький композитор і один із геніїв електронної музики Vangelis буквально зробив CS-80 своїм “таємним інструментом”, завдяки якому він створював унікальні звукові полотна. Починаючи з альбому Spiral (1977), він активно застосовував цей синтезатор у студії, а легендарний саундтрек до “Blade Runner” був практично повністю створений зі звуків, які видавав саме цей інструмент (зокрема, бралися готові пресети, які після незначної обробки перетворювалися на магічні звукові ландшафти). Крім того, знаменита тема до “Chariots of Fire” також була записана здебільшого на CS-80, що свідчить про його важливість у творчості Vangelis.
• BBC Radiophonic Workshop
Відділ ВВС, що відповідав за створення звукових ефектів й електронних аранжувань для різноманітних телепередач (особливо для культового серіалу “Doctor Who”), придбав CS-80 за настійливим проханням техніка Пітера Гауелла. Цей інструмент активно використовували в саундтреках 80-х років, зокрема, для створення ефектів у заставці серіалу, де помітний знаменитий ring modulated sting, який став невід’ємною частиною його звучання.
Також можна почути у треках:
Korg MS-20
Korg MS-20: дикий, незграбний і нестримно креативний
Рік випуску: 1978
Початкова ціна: 750 доларів
Категорія: Монофонічний синтезатор із комбінованою (напівмодульною) архітектурою
Історія та контекст
У 1970-х у Korg уже був певний успіх із першою лінійкою монофонічних синтезаторів, проте вони прагнули конкурувати в сегменті “напівмодульного” обладнання, подібно до класичних ARP 2600 чи менш громіздких систем Moog. Так на арену вийшов MS-20 (разом із “молодшим братом” MS-10).
На відміну від “багатого” звуку Moog, MS-20 прославився своїм жорстким, часто різким характером. Користувачі, що шукали класику на кшталт Minimoog, інколи були розчаровані: частенько замість теплих басів на виході отримували різкий “тіньк” або гучний “рев”. У пізніші роки це стало фішкою інструмента й запорукою його популярності в електронній сцені 90-х.
Додавало привабливості напівмодульне компонування: MS-20 мав частину фіксованих (hardwired) з’єднань, але також пропонував десятки роз’ємів для ручного патчування. Ті, хто любив експерименти, могли годинами прокладати нові лінії сигналу.
Еволюція популярності та “ренесанс”
У 80-х і на початку 90-х MS-20 часто припадав пилюкою в комісійних магазинах чи валявся на горищах. Через свою специфічну звукову манеру він не був надто бажаним у мейнстримі. Та коли з’явився сплеск інтересу до вінтажних синтезаторів у 90-х, почалася справжня хвиля відродження. Музиканти (особливо в Європі) побачили, що “настирливий” звук MS-20 чудово вписується в нові стилі: французьку електроніку, техно, брит-поп з електроелементами тощо. Ціни стрімко зросли, а Korg у відповідь згодом випустила і програмне відтворення(Korg Legacy Collection), і апаратну “міні”-версію (Korg MS-20 Mini) із деякими сучасними удосконаленнями.
Звучання та технічні особливості
1. Два осцилятори + два фільтри
Така конфігурація забезпечувала не лише пристойний набір тембрів, але й характерний резонанс — так званий “крик” фільтра, що при згортанні низьких частот ставав агресивним і надривним. У поєднанні з воркотливим басом виходив дуже “грубий” звук.
2. Зовнішній обробник сигналу (ESP)
Це пристрій, який дозволяв пропускати зовнішній аудіосигнал крізь фільтри MS-20, або навпаки – керувати синтезатором голосом, ударними чи будь-якими іншими джерелами. Для експериментальної сцени це стало справжнім подарунком, бо можна було створювати дивовижні ефекти без великих модульних установок.
3. Складне керування
Якщо ти не знав, як правильно патчити та налаштовувати фільтри, MS-20 часто реагував “шумовим зливом” або переповненим резонансом. Але для більш обізнаних користувачів це відкривало широкий простір для оригінальних тембрів — від “прокашлювань робота” до потойбічних футуристичних звуків.
Хто зробив його “культовим”?
• Felix Kubin
Німецький експериментатор отримав у своє розпорядження MS-20 ще в 1980-х роках і буквально закохався в одного з найвідоміших синтезаторів на довгі роки. Саме його яскравий приклад став джерелом натхнення для багатьох шукачів незвичайних “шумових” шляхів у музиці.
• Daft Punk
Французький дует, відомий своєю інноваційною музикою, застосував MS-20 під час створення знаменитого треку “Da Funk”, який став справжнім проривом у їхній кар'єрі та закріпив їх місце в історії електронної музики. Характерний жорсткий бас та кислотно-синтезаторні партії чудово вписалися у контекст французької хаус-сцени, завоювавши популярність серед шанувальників музики.
• Air
Цей дует використовував MS-20 не тільки для створення “електронних” елементів, але й для обробки вокалу у пісні (наприклад, у “Sexy Boy”), демонструючи, що MS-20 може слугувати оригінальним і незвичайним процесором ефектів, додаючи нові звучання до їхньої творчості.
• Mr. Oizo
Знамените рекламне відео Levi’s з треком “Flat Beat” суттєво засвітили ультимативний бас, згенерований саме MS-20, після чого цей синтезатор став ледь не обов’язковим атрибутом у “французькій хвилі” 90-х років, що вплинула на багато жанрів.
• Alison Goldfrapp
Британська виконавиця вдало інтегрувала MS-20 у свій унікальний сетап, використовуючи навіть власний голос для управління інструментом (через ESP). Це додавало їхнім живим шоу та записам незрівнянну атмосферу, завдяки якій їхня музика стала особливо запам'ятовуючою.
• Add N to (X)
Експериментальна британська група, що постійно гралася з різноманітними вінтажними синтезаторами, тримала MS-20 у центрі своєї студійної архітектури, адже його екстремальні ефекти відмінно підходили до їхнього характерного “сурового” звуку, що здобув популярність серед шанувальників.
Також можна почути у треках:
ARP 2600
ARP 2600: напівмодульна легенда, що не втратила актуальності
Рік випуску: початкові версії побачили світ у 1971 році
Тип: напівмодульний синтезатор
Початкова вартість: залежно від версії, коливалась у межах 2–3 тисяч доларів (дуже суттєва сума на той час
Як усе починалося
Після успіху великих модульних систем Moog світ електронної музики прагнув інструментів, які можна було б встановлювати та перевозити без допомоги вантажівки. Компанія ARP, уже відома своїми гігантськими ARP 2500, вирішила випустити ARP 2600 — більш портативну, але все ж доволі масивну напівмодульну систему. Завдяки внутрішнім “шинам” (pre-wired connections) 2600 можна було використовувати без зовнішніх патч-кабелів, а при бажанні — “прокладати” власні траси сигналу, розкриваючи справжню безодню звукових експериментів.
Щойно побачивши світ, ARP 2600 відразу привернув увагу студійних професіоналів і виконавців, котрі хотіли отримати “все в одному”: генератори, фільтри, кольорові шуми та навіть невеличкий вбудований пружинний ревербератор. Також привабливим був вбудований динамік: музиканти могли швидко перевірити звук без додаткових підсилювачів.
Звучання та особливості
1. Напівмодульна конструкція
Більшість необхідних з’єднань зроблені всередині, тож для старту не треба сотень патч-кабелів. Утім, на передній панелі є роз’єми для додаткового маршрутизації: хотілося отримати “дисторшн” від самоосциляції фільтра чи неочікувану модуляцію шумом? Варіантів предостатньо.
2. Відома 4-полюсна VCF (фільтр)
У ранніх випусках 2600 стояв фільтр, що нагадував дизайн Moog, але ARP замінили його власним, аби уникнути юридичних суперечок. Новий фільтр мав свій “підписний” резонанс і здатність переходити в самоосциляцію, створюючи характерні “пронзливі” ефекти й музичні свіпи.
3. Вбудований пружинний ревербератор
Це було щось незвичне: не кожний синтезатор того часу мав реверб “на борту”. Це додавало об’ємності тембрам і виручало, коли хотілося швидко створити самодостатній звуковий ландшафт.
4. Портативність (умовно)
Хоча 2600 вважався “переносним”, його кейс не був легким. Але на відміну від тодішніх гігантських модулів, цей синтезатор можна було розкласти на кілька частин — блок панелі та окрему клавіатуру — і все ж завантажити в автомобіль чи фургон.
Хто його любив (і чому)
• Stevie Wonder
Як і з багатьма синтезаторами 70-х років, Стіві Вандер став одним із перших зіркових користувачів ARP 2600. Він цінував цей інструмент за широкий звуковий діапазон, а також за його гнучкість під час реальних сценічних виступів і в студійній роботі, що дозволяло йому експериментувати з різними музичними ідеями.
• Herbie Hancock
Віртуоз клавіш і новатор у джаз-ф’южн, Гербі Хенкок активно застосовував синтезатор 2600 поряд із іншими ARP-інструментами, такими як Odyssey. Це дозволяло йому створювати характерні басові лінії й арпеджіо, які стали невід’ємною частиною його легендарних композицій, зокрема хіта “Chameleon” та багатьох інших.
• Edgar Winter
Едгар Вінтер, талановитий музикант і продюсер, що активно експериментував з електронним звуком у 70-х роках, розповідав про приголомшливі можливості накладання ефектів та обробки зовнішніх сигналів за допомогою ARP 2600. Його творчість відкривала нові горизонти звучання і задовольняла різноманітні музичні потреби.
• BBC Radiophonic Workshop
Так само, як вони згодом використовували CS-80, інженери BBC Radiophonic Workshop справді обожнювали ARP 2600 за можливість швидко створювати та налаштовувати футуристичні звуки для телевізійних і радіопередач. Цей інструмент став важливим елементом у їхній роботі, сприяючи розвитку новаторських звукових рішень.
• Pete Townshend (The Who)
Піт Таунсенд, гітарист і композитор легендарного рок-гурту The Who, інтегрував ARP 2600 у студійні записи свого гурту, закохавшись у його потенціал для створення незвичних звукових ефектів та синтезаторних партій. Ці особливості виразно впліталися в рок-композиції, додаючи їм унікального звучання.
Вплив на культуру:
1. “Саунд” блокбастерів
Хоча в “Close Encounters of the Third Kind” (1977) частіше згадують ARP 2500, 2600 теж з’являвся у створенні схожих “космічних” ефектів, ставши фактично героєм епохи науково-фантастичного звуку.
2. Надійний друг експериментатора
Модульна (але не надмірно) архітектура надихнула покоління музикантів на некласичне використання синтезатора — 2600 можна було “закільцьовувати”, змушувати фільтр свистіти або керувати параметрами за допомогою зовнішніх сигналів.
3. Сучасні перевидання
Як і багато легендарних синтезаторів, ARP 2600 отримав офіційні й неофіційні перевидання: від програмних емуляцій до апаратних версій. KORG (у співпраці з колишніми інженерами ARP) випустила ARP 2600 FS та ARP 2600 M, що дають змогу відчути оригінальний характер у більш компактному варіанті.
Також можна почути у треках:
Korg M1
Korg M1: Універсальний прорив
Рік випуску: 1988
Початкова ціна: 2166 доларів (що було суттєвою сумою на той час)
Головна ідея: “Робоча станція” (workstation), яка об’єднала семплінг, синтез, ефекти й навіть сиквенсор
Рекордні продажі
До появи Korg M1 виробники синтезаторів були щасливі, якщо їхня модель розходилася тиражем у десятки тисяч примірників. Однак M1 перевершив усі очікування: було продано понад 250 000 одиниць – цей результат досі залишається недосяжним для більшості інших синтезаторів. Логічно, що звук M1 став невіддільною частиною пізньої епохи 80-х та початку 90-х у попі, рок-музиці й особливо у сфері стокових музичних бібліотек.
Чому така популярність?
За трохи більше ніж 2000 доларів покупці отримували повний “виробничий” комплекс: мультим семпли, пристойні синтез-можливості, вбудовані ефекти і секвенсер. У часи, коли один лише семплер міг коштувати не менше, цей набір опцій мав приголомшливе співвідношення “ціна/можливості”. Тож дуже швидко M1 почали називати “робочою станцією”, адже ви могли написати, відсеквенсувати, аранжувати і вдосконалити цілу композицію, не вдаючись до додаткового обладнання (і не закладаючи свій будинок).
Легендарне звучання
Завдяки 100 мультизвукам і 44 семплам ударних та перкусії у штатній бібліотеці M1 став неминучим в музичному просторі. На той час ці семпли давали вельми привабливе поєднання реалістичної тембральності й відчутної “цифрової” специфіки. Продюсери по всьому світу буквально “вичавлювали” ці пресети:
• Pan Flute і Kalimba: Трохи кумедні, дещо наївні за сьогоднішніми мірками, та все ж вони помітно вирізнялися наприкінці 80-х і початку 90-х.
• “M1 Piano” (наприклад, “Piano 8” і “Piano 16”): Повсюдні в хаус-музиці, баладах і навіть у рекламних роликах.
• “SlapBass”: Упізнаваний із перших нот звук із теми серіалу Seinfeld.
• Strings & Pads: Теплі, ефемерні “педи” – усього 4 МБ пам’яті, але результат був напрочуд об’ємним для свого часу.
Завдяки кільком хітам і рекламним вставкам, які використовували ці ж самі штатні налаштування, M1 фактично став звуковим символом перехідної епохи (80-ті до 90-х).
Хто його використовував?
• Madonna
Її сингл “Vogue” звів пресет “Piano 8” на вершину слави. Якщо в ранніх 90-х десь лунав чіткий, дзвінкий “клавірний” саунд, швидше за все це був M1.
• Robin S
“Show Me Love” широко відома завдяки іконічному орган-пресету M1 (“Organ 02”), основі для раннього хаусу. Ця пісня впливає на ремікси й перевидання (Kid Ink & Chris Brown, та ін.) аж донині.
• Jonathan Wolff
Композитор музики до Seinfeld використав “SlapBass” із M1, щоб створити фірмові звукові “тванги”. Саме цей прийом надав серіалу кумедного й миттєво впізнаваного звучання.
Безліч інших
M1 не був “нішевим” приладом – майже кожна студія наприкінці 80-х і на початку 90-х або мала його, або могла легко позичити у знайомих. Його вплив сягав попу, року, R&B, танцювальної сцени й навіть “етно”-музики, частково завдяки різноманітній бібліотеці “народних” та перкусійних семплів
Спадщина
M1 став символом цілої епохи. Часто можна почути фразу: “M1 – це звук 90-х”, і це не перебільшення. Він “прописався” у рекламних заставках, музичних вставках у серіалах, танцювальних хітах та безлічі інструментальних треків того періоду. Навіть коли DAW-революція (Cubase VST, Logic) захопила індустрію, дружній інтерфейс M1 утримував його на плаву ще до середини 90-тих.
Сьогодні вінтажні M1 цінують не лише прихильники ретро, а й продюсери, яким подобається ранній “цифровий” характер звучання. ПЗ-емуляції й розширення (зокрема, власні плагіни від Korg) продовжують життя M1 у сучасних умовах. Нові покоління музикантів знаходять у цих класичних звуках або ностальгію, або “круту” ретро-естетику, та й узагалі – вони досі чудово працюють.
Також можна почути у треках:
Yamaha DX7
Yamaha DX7: цифровий піонер
Рік виходу: 1983
Початкова ціна: 2000 доларів (доволі вагома сума для початку 80-х)
Тип: Цифровий синтезатор із 6-операторною FM (Frequency Modulation) архітектурою
Як він став проривом
На тлі масивних аналогових синтезаторів 70-х і початку 80-х Yamaha DX7 вирізнявся стриманим (часом називають “негарним”) дизайном та FM-синтезом, який відкривав абсолютно нові темброві горизонти. Раніше переважала аналогова техніка з теплими, об’ємними тонами, а DX7 зайшов із контрастною “цифровою кригою” й прозорими високими частотами, що стало справжнім шоком (у доброму чи поганому сенсі) для багатьох музикантів.
Перша зустріч: Для великої кількості виконавців DX7 став початковою точкою входу в цифрову епоху. Попри те, що потенціал інструмента був величезний, на практиці більшість музикантів обмежувалися використанням пресетів, бо програмування FM без зручних ручок чи слайдерів (лише кнопки й невеликий LCD) виявилося дуже складним.
Звучання та пресети
ФМ-синтез (Frequency Modulation) побудований на взаємодії операторів (цифрових генераторів), об’єднаних у різні схеми (алгоритми). Налаштування такого ланцюга через маленький дисплей і клавіші зводило багатьох користувачів із розуму. Тому пресети Yamaha стали “головною фішкою” DX7, позначивши ціле звучання 80-х:
1. E. PIANO 1
• Став “візитівкою” цифрових електропіано: яскраво-дзвінкий, водночас ніжний звук. Цей пресет обожнювали Філ Коллінз, Лютер Вандрос, Біллі Оушен та багато інших виконавців “софт” та R&B-балад.
2. BASS 1
• Холодний і трохи металевий FM-бас, що можна почути в A-ha “Take On Me”, Kool & The Gang “She’s Fresh”і Kenny Loggins “Danger Zone”. Хоча іноді критикували за нестачу “аналогової глибини”, він чудово “пробивався” у міксі.
3. Зернисті pads й дзвінкі bells
• DX7 був сильним у створенні “кришталево-цифрових” тембрів, підхожих для всього — від нью-ейдж до синтпопу й навіть року.
Браян Іно (Brian Eno) майже єдиний з музикантів, хто без страху занурився в глибини FM-модулів, досліджуючи складні субменю. На альбомі Apollo (1983) він витягнув із DX7 атмосферні, космічні звучання, доводячи, що правильне програмування здатне зробити цей цифровий синт не “крижаним”, а теплим і ефірним.
Підйом, спад і можливе повернення
У 90-х популярність DX7 пішла на спад, оскільки музиканти знову почали шукати тепліший, “живіший” аналоговий звук. На вторинному ринку ціна на DX7 і безліч його “сестер” (DX100, TX81Z тощо) суттєво знизилася. І хоча у 2000-х відбувся вибух інтересу до аналогової вінтажної техніки, FM довгий час залишався в тіні. Та останніми роками все більше продюсерів з електронної сцени (наприклад, Night Slugs) відкривають переваги дзвінких, деталізованих тембрів, особливо коли в роботі допомагає сучасне ПЗ-емулятори (NI FM8, Arturia DX7 V тощо).
Хто використовував DX7?
• Brian Eno
Мав цілий “флот” із семи DX7. Застосовував їх як у сольних експериментах, так і на записах U2 та Coldplay.
• Phil Collins
Його фірмові ембієнтні та баладні треки часто будувалися навколо тієї самої E PIANO 1, яку полюбляють і досі називають “найуспішнішим спадком DX7”.
• Luther Vandross, Billy Ocean
Їхні суперхіти 80-х неможливо уявити без характерного яскравого електропіано DX7.
• A-ha
“Take On Me” багатьом запам’яталась мелодією та експресивним вокалом, проте й холодний FM-бас DX7 теж став невіддільним складником цього синтпоп-шедевру.
Спадщина
DX7 символізував перехід до “цифри” в епоху, коли володарювали аналогові синтезатори. Для одних це було одкровенням, для інших — прикладом “стерильного, порожнього” звуку. Втім, він назавжди увійшов в історію як один із найбільш продаваних і впливових синтезаторів.
Сьогодні DX7 не має настільки дикої цінності, як деякі рідкісні аналоги, та все ж любов до нього зростає. Завдяки доступним емуляціям і більш зручним інструментам керування FM все більше продюсерів беруться за ці “скляні” тони, які можуть бути не менш вражаючими, ніж класичні аналоги, особливо коли йдеться про футуристичний EDM, експериментальний поп чи саундтреки з електронним акцентом.
Також можна почути у треках:
Sequential Circuits Prophet-5
Sequential Circuits Prophet-5: поліфонічний прорив
Рік випуску: 1978
Початкова ціна: 4495 доларів
Головна особливість: поліфонічний синтезатор зі зручним інтерфейсом і запам’ятовуванням патчів
Як усе починалося
На кінець 1970-х уже був достатньо популярний монофонічний Minimoog, і всі чекали на поліфонічний синтезатор, та ще й зручний у перенесенні. Prophet-5 миттєво став новим стандартом завдяки фірмі Sequential Circuits і її засновнику Дейву Сміту (Dave Smith). Окрім 5-голосної поліфонії, Prophet-5 пропонував пам’ять патчів — у часи, коли більшість аналогових синтезаторів (на кшталт Yamaha CS-80) змушували музикантів записувати налаштування вручну в спеціальних роздрукованих таблицях.
Потім з’явився більший “старший брат” Prophet-10 із розширеною поліфонією, однак він був знаменитий частими перегрівами і збоєм у роботі посеред сесії. Натомість мініатюрна Pro-One, своєрідний “молодший брат” Prophet-5, стала справжнім хітом серед шанувальників монофонічних синтезаторів.
На жаль, до кінця 80-х, коли на ринку почали домінувати цифрові синтезатори, компанія Sequential Circuits припинила роботу. Але міф про Prophet-5 тільки набирав обертів. У 2002 році Дейв Сміт відновив виробництво під брендом Dave Smith Instruments, а в 2007, до 30-річчя Prophet-5, випустив проривну модель Prophet ‘08, яка здобула чимало схвальних відгуків.
У чому родзинка звуку
Завдяки тембральним особливостям Prophet-5 був ідеальним для фільмів жахів і наукової фантастики початку 80-х: міг видавати моторошні аналогові фактури та напружені акорди. Але не варто сприймати його як звичайну “робочу конячку” на зразок CS-80 — Prophet-5 міг формувати шалені експериментальні свіпи й гучні ревіння, використовуючи Poly Mod, що нагадувало модульний синтез (із можливістю маршрутизації різних генераторів та осциляторів).
Хто ним користувався?
Як і Minimoog, Prophet-5 швидко став лідером на ринку, і висока ціна не зашкодила його шаленій популярності.
• Кінокомпозитори
• John Harrison використав лише Prophet-5 і фортепіано, щоб створити саундтрек до фільму жахів “Creepshow” (1982).
• John Carpenter полюбив Prophet-5, коли Алан Ховарт (Alan Howarth) познайомив його з цим синтезатором під час роботи над “Втечею з Нью-Йорка” (Escape From New York).
• Поп та рок-сцена
• Звук Prophet-5 можна почути в “Thriller” Майкла Джексона (1982), а трохи згодом — на дебютному альбомі Мадонни (1983) і “Like A Virgin” (1984).
• Завдяки тому, що Prophet-5 став “стандартом” у студіях, він потрапив і на перші реп-записи Західного узбережжя: зокрема, десь поруч із драм-машиною Roland TR-808 його використовували Dr. Dre і Too $hort для формування власного впізнаваного звуку.
Спадщина
Сьогодні Prophet-5 вважається одним із найважливіших поліфонічних аналогових синтезаторів усіх часів. Він запровадив ідею збереження патчів у компактному корпусі з п’ятьма голосами, що вплинуло на стандарт у музичному обладнанні на роки вперед. Компанія Sequential Circuits, хоч і зникла в 80-х, залишила після себе легендарну спадщину, яку далі розвиває Дейв Сміт (згодом — під брендом Sequential, поверненим до життя).
Також можна почути у треках:
Fairlight CMI
Fairlight CMI: цифрова революція, що змінила музику назавжди
Рік випуску: 1979
Оригінальна ціна: $27,500
Fairlight CMI – це не просто синтезатор, а справжній символ технологічного прориву. Коли він з’явився у 1979 році, його вартість була порівнянна з ціною будинку, але це не зупинило студії та музичних зірок від бажання отримати його у свої руки.
Розроблений в Австралії Пітером Фогелем (Peter Vogel) та Кімом Райрі (Kim Ryrie) як розвиток їхнього попереднього експериментального синтезатора Qasar M8, Fairlight CMI став першим у світі синтезатором-семплером. Спочатку команда хотіла створити інструмент, що моделює хвилі в реальному часі, але обмеженість обчислювальної потужності змусила їх піти іншим шляхом – і так народився семплінг.
CMI не просто відтворював звуки – він дозволяв записувати їх, накладати на клавіатуру та редагувати. У комплекті йшов інноваційний секвенсор та світлове перо, яке дозволяло управляти синтезатором на екрані, ще до появи сенсорних екранів.
Як він звучав?
Технічно, Fairlight CMI міг звучати як завгодно, адже він працював із записаними звуками, але все ж мав впізнавану естетику.
Через обмежену пам’ять (8-біт, 16 кГц у першій серії) довгі семпли звучали грубо і різко, а короткі, ритмічні звуки були чіткими та хрусткими. Саме ця особливість сформувала саунд 1980-х: короткі, рвані семпли, які стали основою поп-музики та електроніки.
CMI також дозволяв малювати хвилі вручну, створюючи унікальні тембри. Проте більшість продюсерів використовували вбудовані звуки, які були настільки вдалими, що стали частиною ДНК 80-х.
Хто його використовував?
• Peter Gabriel – перший музикант, який придбав CMI. Він настільки закохався в цей інструмент, що допоміг його просувати у Великобританії.
• John Paul Jones (Led Zeppelin) – другий власник CMI, який одразу почав використовувати його в студії.
• Herbie Hancock – один із перших американських користувачів CMI, який показав синтезатор в ефірі Sesame Street і використав його у своєму хіті ‘Rockit’.
• Stevie Wonder – експериментував із Fairlight, додаючи унікальні семпли до своїх альбомів.
• Jan Hammer – створив ‘Miami Vice Theme’ на Fairlight CMI, зробивши його звучання культовим у 80-х.
• Kate Bush – перша музикантка, яка використала CMI в альбомі (Never For Ever, 1980). Проте саме в Hounds of Love (1985) вона повністю розкрила потенціал цього синтезатора, зробивши його серцем альбому.
Fairlight CMI – це синтезатор, що не просто змінив звучання 80-х, а створив цілу нову епоху в музиці. Він зробив семплінг доступним, започаткував цифровий продакшн і став ключовим інструментом для найвпливовіших музикантів того часу.
Також можна почути у треках:
Roland TB-303
Roland TB-303: випадковий провал, що став культовою класикою
Рік випуску: 1982
Оригінальна ціна: $395
Один із найвпізнаваніших синтезаторів в історії, Roland TB-303 спочатку зазнав комерційного провалу. Його продавали як “віртуального басиста” для рок-гуртів та сольних виконавців, які не могли дозволити собі живого музиканта. Проте гітаристи та продюсери 80-х не сприйняли його серйозно: 303-й не звучав як справжній бас, а його “пластиковий” тон більше викликав сміх, ніж бажання купити пристрій.
Але доля склалася інакше. Чиказькі хаус-продюсери, які шукали дешеве обладнання для створення танцювальної музики, взяли TB-303 і перетворили його обмеження на головну фішку. Вони використовували резонансний фільтр і секвенсер для створення кислотного, “булькаючого” звуку, який і визначив стиль acid house. Те, що колись було провалом, стало революцією, і цей ефект триває до сьогодні.
TB-303 випускали лише півтора року, продавши 10 000 одиниць. Сьогодні ці оригінальні синтезатори є раритетом і продаються за шалені гроші, тоді як Roland неодноразово намагалася відтворити його (найбільш відомі моделі – AIRA TB-3, TB-03), але жодна з копій не змогла перевершити “кислотний” шарм оригіналу.
Як він звучав?
TB-303 мав 16-ступеневий секвенсер, що дозволяв легко програмувати прості басові лінії та мелодії. Проте його особливий звук відкрився завдяки маніпуляціям з резонансним фільтром та акцентами, які давали йому той самий “сквельч” – гукаючий, хвилеподібний звук, що став візитною карткою acid house.
Хто його використовував?
Якщо ти робив acid house наприкінці 80-х – тобі потрібен був TB-303. Але його історія почалася ще раніше:
• Charanjit Singh – 10 Ragas To A Disco Beat (1982)
Один із перших музикантів, який використав 303-й ще до появи acid house.
• Phuture – Acid Tracks (1985)
Чиказький гурт, який винайшов acid house, вперше використавши TB-303 для створення його культового звучання.
• 808 State – Pacific State (1989)
• A Guy Called Gerald – Voodoo Ray (1988)
• Virgo – Do You Know Who You Are? (1989)
• Adonis – No Way Back (1986)
Всі ці артисти допомогли закріпити 303-й як головний синтезатор хаусу та техно.
• Richie Hawtin (Plastikman) – Sheet One (1993)
Вивів звук 303-го на новий рівень у мінімалістичному техно.
• Josh Wink – Higher State of Consciousness (1995)
Використав TB-303 із перевантаженням (дисторшном), зробивши звук ще більш агресивним.
• Fatboy Slim – Everybody Needs A 303 (1996)
У буквальному сенсі сказав світу, що “всім потрібен 303”.
TB-303 – це один із тих рідкісних випадків, коли комерційний провал призвів до створення цілого жанру. Замість того щоб залишитися нішевим синтезатором, він став серцем acid house і техно та залишається культовим інструментом до сьогодні.
Також можна почути у треках:
Roland SH-101
Roland SH-101: компактний синтезатор, що знайшов себе в рейві
Рік випуску: 1982
Оригінальна ціна: $495
Roland SH-101 був останнім монофонічним синтезатором компанії та їхньою спробою створити доступний інструмент для масового ринку. Його розробили як простий, інтуїтивний синтезатор, який виглядав стильно і був орієнтований на молоді гурти синт-попу. Він випускався в трьох кольорах (сірий, синій і червоний) і мав спеціальну ручку та ремінь, щоб музиканти могли носити його як гітару – спроба зробити клавішника більш “рок-зіркою”.
Але в той час, коли дорогі синтезатори ставали колекційними об’єктами, SH-101 став улюбленцем молодих продюсерів рейву та техно. Він був простішим у використанні, ніж MC-202 (який було важко програмувати) і більш гнучким, ніж TB-303, що зробило його прихованою зброєю електронної сцени.
Як він звучав?
Звуково SH-101 нагадував TB-303, що, безсумнівно, зробило його привабливим для техно-продюсерів, які шукали бюджетний аналог. Він мав той самий генератор, що і MC-202, і міг видавати густі басові лінії та різкі, кислотні ліди. Його простий інтерфейс дозволяв швидко отримати потрібний звук, що зробило його улюбленцем як хаус/техно продюсерів, так і експериментаторів наприкінці 90-х і початку 2000-х.
Хто його використовував?
• A Guy Called Gerald – Voodoo Ray (1988)
Використовував SH-101 разом із TB-303 у своєму культовому acid house хіті.
• 808 State – Newbuild (1988)
SH-101 був основою раннього манчестерського техно.
• Aphex Twin – Polynomial C (1992) (імовірно)
Великий фанат синтезатора, навіть назвав реліз Universal Indicator Green каталоговим номером SH-101.
• Boards of Canada – Music Has The Right To Children (1998)
Використовували SH-101 для створення мелодійних текстур, щедро залитих реверберацією.
• Portishead – Mysterons (1994)
Інтро треку, яке часто приймають за терменвокс, насправді було записане на SH-101.
SH-101 ніколи не був “зіркою” серед синтезаторів, але став улюбленцем підпільної електронної сцени. Його простота, гнучкість і доступність дозволили йому знайти своє місце в техно, хаусі та навіть тріп-хопі, доводячи, що інколи “малий, та вдалий” – найкращий підхід.
Також можна почути у треках:
EMS VCS3
EMS VCS3: експериментальний хаос у компактному корпусі
Рік випуску: 1969
Оригінальна ціна: £330 + £150 за клавіатуру
Британська компанія EMS створила Voltage Controlled Studio No.3 (VCS3) як доступний, портативний та інтуїтивно зрозумілий синтезатор. Його розробили, щоб зробити модульний синтез більш доступним для широкої аудиторії. На відміну від традиційних синтезаторів із патч-кабелями, VCS3 використовував 16×16 матричну систему для маршрутизації сигналу. Це зробило його компактнішим, але й непередбачуваним – через варіативний опір пінів жоден патч не звучав однаково двічі.
VCS3 мав усі шанси стати галузевим стандартом, але Moog і ARP швидко витіснили його більш стабільними та зручними для використання моделями. EMS, попри свій ранній успіх, не змогли втримати позиції на ринку та в 1970-х пішли на спад. Проте у 1995 році Робін Вуд відродив компанію EMS, і VCS3 знову почали виробляти, доводячи, що інтерес до його “науково-фантастичних” звуків не зник нікуди.
Як він звучав?
VCS3 звучав дивно – і саме тому він став стандартом для саундтреків наукової фантастики. Його унікальна архітектура робила його складним для традиційної музики, тому багато хто вважав його швидше ефект-пристроєм, ніж повноцінним синтезатором.
Його клацання, скрегіт, потойбічні завивання та незвичайні тембри надихали експериментальних музикантів. Джойстик-контролер (так, його можна було грати як відеогру) додавав ще більше хаосу, а можливість створювати несподівані текстури зробила VCS3 улюбленим серед електронних новаторів.
Хто його використовував?
• Delia Derbyshire – An Electric Storm (1969)
Одна з перших користувачок VCS3, переконала BBC закупити цей синтезатор для Radiophonic Workshop.
• Hawkwind – Silver Machine (1972)
Гурт настільки захопився VCS3, що назвав на його честь один зі своїх найвідоміших треків.
• Pink Floyd – On The Run (1973)
VCS3 використовувався для створення хаотичного секвенсера у культовому треку з The Dark Side of the Moon.
• Led Zeppelin – No Quarter (1973)
John Paul Jones експериментував із VCS3, використовуючи його з джойстиком для створення унікальних ефектів.
• Brian Eno – Here Come The Warm Jets (1973)
Один із найбільш відомих прихильників EMS, Eno широко використовував VCS3 для створення атмосферних та експериментальних звуків.
• Jean-Michel Jarre – Oxygène (1976)
VCS3 з’явився у кількох треках цього легендарного електронного альбому.
EMS VCS3 – це синтезатор, який не прагнув бути зручним чи стабільним, а натомість відкрив двері у світ чистого звукового експерименту. Він став іконічним інструментом для електронних піонерів та показав, що іноді хаос – це найкраща форма мистецтва.
Також можна почути у треках:
Oberheim OB-X
Oberheim OB-X: американська відповідь Prophet-5
Рік випуску: 1979
Оригінальна ціна: $4,995 (OB-X 4-голосний) – $7,995 (OB-X 8-голосний)
На хвилі успіху Sequential Circuits Prophet-5, компанія Oberheim вирішила створити власний поліфонічний синтезатор, який би конкурував з революційним Prophet. Так у 1979 році з’явився OB-X – перший повністю програмований аналоговий синтезатор Oberheim, що став класикою 80-х.
На відміну від попередніх SEM-модулів Oberheim, OB-X мав єдину плату для генераторів замість модульної архітектури, що зробило його компактнішим, легшим у виробництві та дешевшим. Його широка поліфонія (від 4 до 8 голосів), жирний аналоговий звук і зручний інтерфейс швидко зробили його улюбленцем серед топових музикантів.
Як він звучав?
OB-X відомий своїм теплим, широким звучанням, яке легко розпізнати в хітах 80-х. У нього були два осцилятори на голос, 12-дБ фільтр і знаменитий жирний хорусовий ефект, що давало йому широкий, органічний і “живий” звук.
Його густі струнні, синт-пади і потужні баси зробили його незамінним для поп-музики, рок-гуртів і саундтреків. Якщо Prophet-5 мав більш чистий, чіткий тон, то OB-X звучав масивніше і розмитіше, що робило його ідеальним для епічних синт-партій.
Хто його використовував?
• Rush – Tom Sawyer (1981)
Густий аналоговий звук OB-X визначив атмосферу цього прогресивного рок-хіта.
• Van Halen – Jump (1984)
Один із найбільш впізнаваних синт-рифів в історії музики був записаний на OB-X.
• Prince – 1999 (1982)
OB-X став одним із основних синтезаторів у ранніх роботах Prince.
• Queen – Radio Ga Ga (1984)
Використовувався для насичених синтезаторних плівкових текстур.
• Depeche Mode – Speak & Spell (1981)
Використовувався на ранніх альбомах гурту для створення глибоких плівкових подушок.
• Jean-Michel Jarre – Magnetic Fields (1981)
Один із улюблених синтезаторів для космічних синт-партій.
• The Police – Ghost in the Machine (1981)
Використовувався для синт-перкусій і об’ємних фонів у стилі “new wave”.
Oberheim OB-X став культовим завдяки своєму густому, кінематографічному звучанню. Він перетворився на символ епохи синт-попу, прог-року та електроніки 80-х, і його вінтажний звук досі залишається одним із найбільш бажаних серед музикантів.
Також можна почути у треках:
Roland Jupiter-8
Roland Jupiter-8: поліфонічний флагман 80-х
Рік випуску: 1981
Оригінальна ціна: $5,295
Roland Jupiter-8 став флагманським аналоговим поліфонічним синтезатором компанії, який був створений для конкуренції з Prophet-5 та Oberheim OB-X. Його головною перевагою була 8-голосна поліфонія та два осцилятори на голос, що робило його одним із найпотужніших синтезаторів свого часу.
На відміну від інших аналогових синтезаторів, Jupiter-8 мав вбудовану пам’ять для збереження патчів, що було величезним плюсом для концертних музикантів. Його яскравий, чистий і “глибокий” звук зробив його незамінним для синт-попу, нової хвилі та електронної музики 80-х.
Як він звучав?
Jupiter-8 відомий своїми кристально чистими струнними, плівковими пад-ефектами та агресивними басами. Його 24-дБ фільтр, потужний LFO, та унікальний хорус зробили його ідеальним для атмосферних синтезаторних партій.
Він міг звучати тепло, як Oberheim OB-X, або агресивно, як Prophet-5, але мав свій унікальний характерзавдяки широкій стереопанорамі та виразним модуляціям.
Хто його використовував?
• Duran Duran – Save A Prayer (1982)
Використовувався для теплих падів та мелодійних синт-ліній.
• Michael Jackson – Thriller (1982)
Jupiter-8 звучить у багатьох аранжуваннях цього культового альбому.
• Depeche Mode – Everything Counts (1983)
Один із основних синтезаторів раннього звучання Depeche Mode.
• Tears for Fears – Shout (1985)
М’які хорові пади та ембієнтні текстури були створені саме на Jupiter-8.
• Prince – Purple Rain (1984)
Його розкішне аналогове звучання можна почути у багатьох треках Prince.
• Howard Jones – What Is Love? (1983)
Використовувався для насичених синтезаторних текстур у стилі нової хвилі.
• Jean-Michel Jarre – Rendez-Vous (1986)
Один із найулюбленіших синтезаторів французького електронного композитора.
Roland Jupiter-8 став справжнім еталоном аналогового поліфонічного синтезу 80-х. Його теплий, широкий звук досі цінується у вінтажній електроніці, синт-попі та навіть сучасних музичних продакшнах.
Також можна почути у треках:
Roland D50
Roland D-50: цифровий прорив у звуці кінця 80-х
Рік випуску: 1987
Оригінальна ціна: $1,895
Roland D-50 став першим культовим цифровим синтезатором компанії, який приніс новий підхід до створення звуку завдяки Linear Arithmetic (LA) синтезу. Ця технологія комбінувала семпли атак транзієнтів із субтрактивним синтезом, що дозволило отримати глибші, більш органічні текстури, які раніше були недоступні на цифрових синтезаторах.
Вбудовані ефекти реверберації та хорусу зробили D-50 ідеальним для створення кінематографічних плівкових текстур, що пояснює його популярність серед композиторів, поп-зірок і електронних музикантів. Завдяки аналоговому інтерфейсу керування, D-50 залишався простим у використанні, попри цифрову природу.
Як він звучав?
D-50 мав гладке, атмосферне звучання з яскравими цифровими пад-ефектами, об’ємними синт-лідерами та теплими басами.
Завдяки унікальному поєднанню семплів та синтезу, його ефірні, просторові текстури стали невід’ємною частиною саунду кінця 80-х – від поп-хітів до кінематографічної музики.
Хто його використовував?
• Michael Jackson – Man in the Mirror (1988)
• Enya – Orinoco Flow (1988)
• Sting – Englishman in New York (1987)
• Jean-Michel Jarre – Revolutions (1988)
• Tangerine Dream – Melrose (1990)
• Prince – Batdance (1989)
• Vangelis – The City (1990)
• Seal – Crazy (1991)
Roland D-50 став основою звучання поп-музики та електронних жанрів кінця 80-х. Його теплі, кінематографічні синти досі використовуються у сучасному продакшені, а його унікальний характер робить його одним із найбільш культових цифрових синтезаторів в історії.
Також можна почути у треках:
Roland Juno-60
Roland Juno-60: теплий аналоговий звук із хоровим шармом
Рік випуску: 1982
Оригінальна ціна: $1,600
Roland Juno-60 став одним із найпопулярніших поліфонічних аналогових синтезаторів 80-х, завдяки теплому звучанню, простоті у використанні та вбудованому хорусу, який став його візитною карткою.
Це покращена версія Juno-6, з тією ж 6-голосною поліфонією, але з можливістю збереження пресетів. Його DCO (цифрово-керований осцилятор) забезпечував стабільний, чистий тон, а 24-дБ аналоговий фільтрдодавав характерної глибини.
Juno-60 швидко став ключовим інструментом у синт-попі, електронній музиці та саундтреках, а згодом – у хаусі та техно.
Як він звучав?
Juno-60 відомий своїм насиченим, теплим аналоговим звучанням, яке чудово поєднувалося з ефектом хоруса, що робило звук широким і кінематографічним.
Він ідеально підходив для падів, струнних текстур, м’яких басів і повітряних синт-ліній, що зробило його фаворитом серед продюсерів і клавішників.
Хто його використовував?
• a-ha – Take On Me (1985)
• Cyndi Lauper – Time After Time (1984)
• Eurythmics – Here Comes the Rain Again (1984)
• Enya – Caribbean Blue (1991)
• Vince Clarke (Yazoo) – Only You (1982)
• The Cure – Disintegration (1989)
• Tangerine Dream – Underwater Sunlight (1986)
• Depeche Mode – Construction Time Again (1983)
Roland Juno-60 став іконою аналогового синтезу. Його чистий, глибокий тон із впізнаваним хорусомзробив його ключовим інструментом у 80-х, а сьогодні він залишається цінним вінтажним синтезатором, що використовується в інді, електроніці та кіномузиці.
Також можна почути у треках:
PPG Wave
PPG Wave: цифровий експеримент, що випередив час
Рік випуску: 1981
Оригінальна ціна: $7,000
PPG Wave став революційним синтезатором, який вперше поєднав цифровий вейвтейбл-синтез з аналоговими фільтрами та огинаючими. Його розробив Вольфганг Пальм (Wolfgang Palm) після успіху Wavecomputer 360, і він швидко привернув увагу музикантів завдяки своєму незвичному, “космічному” звучанню.
На момент виходу PPG Wave не мав аналогів, але його висока ціна (Palm намагався конкурувати з Fairlight CMI) зробила його недоступним для більшості музикантів. Згодом дешевші цифрові синтезатори, такі як Yamaha DX7 та Ensoniq ESQ-1, витіснили його з ринку. У 1987 році компанія PPG закрилася, але її технологія продовжила жити – основа Wave була використана в Waldorf Microwave (1989), зробивши вейвтейбл-синтез доступнішим.
Як він звучав?
PPG Wave мав 8-голосну поліфонію та унікальний цифровий тембр, що відрізнявся від класичних аналогових синтезаторів.
Його вейвтейбл-синтез дозволяв змінювати гармоніки хвиль у реальному часі, створюючи щільні, багатошарові текстури. Він ідеально підходив для фантастичних струнних, футуристичних брасів і потужних басів. Навчитися програмувати його було непросто, але ті, хто освоїв PPG, могли створювати неймовірно складні, гармонічно насичені звуки.
Хто його використовував?
• Tangerine Dream – Hyperborea (1983)
Гурт фінансував розробку PPG Wave і використовував його для експериментальної електроніки.
• Anne Dudley (The Art of Noise) – Moments in Love (1983)
Використовувала рідкісний Wave 1 у своїх роботах, зокрема у хіті Moments in Love.
• David Bowie – Let’s Dance (1983)
PPG Wave використовувався у студії під час запису цього альбому.
• Steve Winwood – Valerie (1982)
Один із ранніх хітів, у якому можна почути космічні синти PPG.
• Trevor Horn (Frankie Goes to Hollywood) – Relax (1983)
Використовував PPG Wave у продакшені для створення фірмових синт-звуків 80-х.
• Miles Davis – Tutu (1986)
Почув PPG Wave у музичному магазині, запросив клавішника Адама Гольцмана (Adam Holzman) у свою групу.
PPG Wave став одним із найвпливовіших цифрових синтезаторів, що відкрив двері вейвтейбл-синтезу та сформував звучання багатьох жанрів – від прогресивної електроніки до джазу та поп-музики.
Також можна почути у треках:
Oberheim Matrix-12
Oberheim Matrix-12: поліфонічний синтезатор із безмежними можливостями
Рік випуску: 1985
Оригінальна ціна: $5,995
Oberheim Matrix-12 став флагманським аналоговим синтезатором компанії, який на момент виходу випереджав конкурентів за гнучкістю та можливостями модуляції. Він був розвитком Oberheim Xpander, але пропонував 12-голосну поліфонію, що робило його одним із найбільш потужних аналогових синтезаторів свого часу.
Головна особливість Matrix-12 – це унікальна матриця модуляції, яка дозволяла з’єднувати майже будь-який параметр із будь-яким джерелом керування. Це дало змогу створювати неймовірно складні текстури, органічні рухомі звуки та експериментальні тембри, що зробило цей синт інструментом мрії для саунд-дизайнерів.
Як він звучав?
Matrix-12 поєднував тепле аналогове звучання Oberheim із високою точністю цифрового керування. Він мав два осцилятори на голос, потужний 24-дБ аналоговий фільтр, п’ять огинаючих, трьох LFO, три трекери клавіатури та унікальну модуляційну матрицю.
Завдяки цьому Matrix-12 міг звучати як гладкий аналоговий синт, як модульний синтезатор або навіть як щось зовсім нове і унікальне. Його плівкові пади, глибокі баси, кінематографічні текстури та складні модуляційні ефекти зробили його фаворитом для електронної, саундтрекової та експериментальної музики.
Хто його використовував?
• Tangerine Dream – Underwater Sunlight (1986)
• Vangelis – Direct (1988)
• Jean-Michel Jarre – Rendez-Vous (1986)
• Joe Zawinul – The Immigrants (1988)
• Depeche Mode – Music for the Masses (1987)
• The Orb – Adventures Beyond the Ultraworld (1991)
• Hans Zimmer – Black Rain OST (1989)
• Aphex Twin – Selected Ambient Works Volume II (1994)
Oberheim Matrix-12 – це вершина аналогового поліфонічного синтезу, який і сьогодні вважається еталоном гнучкості та унікального Oberheim-звучання. Його експериментальні можливості та глибина модуляціїзробили його культовим інструментом серед продюсерів, композиторів і саунд-дизайнерів.
Також можна почути у треках:
Korg Wavestation
Korg Wavestation: синтезатор, що навчив хвилі рухатись
Рік випуску: 1990
Оригінальна ціна: $2,395
Korg Wavestation став першим синтезатором, що реалізував “wave sequencing” – технологію, яка дозволяла змінювати хвильові форми в реальному часі та створювати рухомі, еволюціонуючі текстури.
Розроблений командою колишніх інженерів Sequential Circuits, Wavestation став логічним продовженням Prophet VS, але з потужнішим цифровим ядром та можливістю плавного морфінгу між хвилями.
Його можливості сильно відрізнялися від класичного аналогового або FM-синтезу – замість простого змішування осциляторів він дозволяв створювати багатошарові рухомі секвенції, які змінювалися у часі.
Як він звучав?
Wavestation міг створювати складні кінематографічні пади, атмосферні текстури та унікальні перкусійні секвенції, які звучали набагато більш органічно та динамічно, ніж у інших цифрових синтезаторах того часу.
Його wave sequencing дозволяв поєднувати кілька хвильових форм у послідовності, змінюючи їх гучність, висоту та фільтрацію у часі, що створювало ілюзію живого, змінного звучання.
Його знамениті секвенційні плівкові пади стали еталоном звучання саундтреків, ембієнту та експериментальної музики.
Хто його використовував?
• Jean-Michel Jarre – Chronologie (1993)
• Vangelis – 1492: Conquest of Paradise (1992)
• Orbital – Snivilisation (1994)
• Depeche Mode – Songs of Faith and Devotion (1993)
• Gary Numan – Sacrifice (1994)
• Tangerine Dream – Turn of the Tides (1994)
• The Future Sound of London – Lifeforms (1994)
• Hans Zimmer – Gladiator OST (2000)
Korg Wavestation став революцією у цифровому синтезі, змінивши підхід до роботи з хвильовими формами. Його унікальне звучання і складні динамічні текстури зробили його кульмінаційним вибором у світі синтезаторів, а його ідеї досі використовуються в сучасних інструментах, таких як Korg Wavestate та Kronos.
